Posted in Մայրենի 6

Մայրենի

У одному місті жила Людина, що ніколи не усміхалася…

І якось на головній площі того міста крізь товстий шар асфальту пробилося мале Джерельце.

— Геть замурувати його! — звеліла Людина, що ніколи не усміхалася.

Звеліла — й з’явився на площі важкий Каток. Товстим шаром асфальту він забив Джерельце.

Заспокоїлася та Людина, ще зручніше вмостилася у своєму великому кріслі.

Але раптом доповідають:

— Знову б’є Джерельце!

Аж підскочила з крісла Людина, що ніколи не усміхалася. За наказом її цілою горою асфальту затрамбували площу.

А неспокійне Джерельце, як і перше, до сонця прорвалося — чисте, студене.

Побачила те Джерельце Весела Людина. Зраділа. Каже:

— Давайте Водограй влаштуємо. Усі очі відкрили: а й справді! Відтоді на площі дзвенить музика ясного Водограю, райдугою сонячною переливається. Людей звеселяє. Навіть асфальт не таким сірим здається.

Մի տեղ ապրում էր մի մարդ, որը կյանքում չէր ծիծաղում:

Ու մի անգամ այդ քաղաքի գլխավոր հրապարակում ասֆալտի հաստ շերտում մի փոքրիկ աղբյուր առաջացավ:

– Հենց հիմա փակե’լ սա: – հրամայեց այն մարդը, որը կյանքում չէր ծիծաղում:

Հրամայեց և այդ փողոցում մի ծանր մեքենա եկավ: Հաստ ասֆալտի շերտով նա փակեց աղբյուրը:

Հանգստացավ այդ մարդը, և ավելի հարմարավետ տեղավորվեց իր մեծ բազկաթոռի վրեն:

Բայց հանկարծ զեկույցեցին.

-Նորից է խփում ջրամբարը:

Վեր թռավ իր աթոռից մարդը, որը երբեք չէր ծիծաղում: Նրա հրամանով մի ասֆալտային սարով փակեցին փողոցը:

Իսկ անհանգիսկ աղբյուրը, ինչպես և առաջինը, մինչև արևը ճեղքեց. մաքուր, պաղ:

Եվ տեսավ այդ աղբյուրը ուրախ մարդ: Երջանկացավ: Ասաց.

-Եկե՞ք ջրոցի անենք: Բոլորը աչքերը բացեցին. բայց իրոք: Եվ այդ ժամանակից փողոցում հնչում է երգը պարզ ջրաղբյուրակից ծիածանագույն, արհեստ, թափանցում է: Մարդկանց է զվարճացնում: Նույնիսկ ասֆալտը անդյան մոխրագույն չի թվում:

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *